Останні коментарі міста Ужгород:

Часть 128й г.с бригады -Закарпатский легион

Взвод связи, 1й батальон, 1я рота. 88-89 год. Потом полк разогнали по другим в/ч. Я попал в район Батуми.

станом на 01.01.2017 Філії ПАТ НСТУ "Закарпатська регіональна дирекція" "Тиса-1"

Там всіи кричать

рем рота капитан данилюк 94-96р.

Раджу дивитись на те що купляєте в цьому магазині, особливо у продавця з фірмою Sovissimo . Ми купили цепочку , яка через тиждень надірвалася, віднесли в магазин, виявилося що присутній брак! Рівномірної заміни не знайшлося тому мусили чекати щоб нам прислали з Києва, але і там нормальної заміни не знайшлося і прислали більшу по грамажу. Нам не запропонували нічого крім того щоб просто доплатити, іншого варіанту не було, що я вважаю зовсім не професійно як зі сторони продавця так і зі сторони заводу!!!

1. дуже багато протермінованого товару - ну і як належне, його висовують на сам початок, а раптом не подивляться на термін; 2. щоб знайти "одноразові" пакети (мав купити дитячі сирочки, які ледь не вилазили з упаковки), потрібно їх пошукати, якщо є час...а на касу їх не видають - доки довезеш додому, подібні товари вже без вигляду і упаковки, не говорячи про сумку в яку їх поклали; 3. контрольна вага - вони, підозрюю, навіть не здогадуються про таке словосполучення; 4. впала на підлогу булочка, лежала-лежала, доки хтось з персоналу не поклав назад на полицю - ніхто не бачив, отже не падала... про ціни писати не буду, всюди є дорожчий товар, а є дешевший...і не було на меті порівняти їх з іншими маркетами. висновок - КАТЕГОРИЧНИЙ МІНУС!!!

Ужасний заклад. Офіціанти не уважні іжу приносять підгорівшу, та щей хамлять клієнтам. Потрібно щоб туди завітав ревізор

Я жила в цьому будинку до 1978 року!!! Тільки найкращі спогади з дитинства! Як хочеться повернутися в наш "дворик" на три квартири з найкращими сусідами!

Чому в Юності немає жіночої команди з волейболу?

Був би ти тверезий - візьми словник, відкрий очі, обидва слова вживаються в украінській мові. Але то тільки для тих, хто читати хоче, а не "кислотою" брискати

Гарний ресторан!Смачна кухня!Але обслуговування на нулю!таке враження ніби то офіціант не підійде поки не поставиш стартові чайові!І взагалі в цьому ресторані ти виходиш за двері і офіціанти одразу обмовляють твоє життя!Але бармен хороший!Можна поговорити і розпитати!А в другій зміні агресивний!не попадайте на світоло волосого бармена!він агоесивний!

график работы

гість! Скажіть будь ласка,чи можливо влаштуватися в поліклінік зубним техніком???

чи Ротарі-парк?

Партерний сквер

Більшість ужгородців навіть не здогадується, що в Ужгороді ось уже 76 років стоїть пам'ятник жертвам Першої світової війни і що цей обеліск за своїми розмірами (понад 5 метрів) перевершує майже всі інші місцеві пам’ятники. Історія цього пам’ятника таємнича та заплутана настільки, що інколи навіть не віриться у можливість подібного: пам’ятник-невидимка стоїть у майже самому центрі міста, в одному з його респектабельних «спальних» мікрорайонів. У вирі подій нацистського переподілу світу його не встигли відкрити, таким – безликим та нічиїм – він залишався кілька наступних десятиліть радянського режиму, що з недовірою ставився до героїв тієї «буржуазної» війни. Аж нарешті комуністи тихцем «оздобили» обеліск мідним барельєфом свого вождя. Власне пам’ятник в Ужгороді мав стати вінцем подвижницької роботи громадських організацій, ветеранських рухів та органів влади, яка у 1930-ті роки жваво проводилася на Підкарпатській Русі з увіковічнення пам’яті про жертви тієї війни без огляду на національність чи державну приналежність загиблих. Це й облаштування братських кладовищ, наприклад, на Ужоцькому перевалі, на горі Черемсі, на Торуньському перевалі, будівництво нового військового кладовища на Ділку у Жорнаві, спорудження кількох пам’ятників та встановлення хрестів у містах запеклих боїв, перепоховання знайдених людських останків з поодиноких могил у горах тощо. Активісти прагнули зберегти пам’ять про ту страшну війну, в якій у 1914–1918 роках загинуло понад десять мільйонів військових і дванадцять мільйонів цивільних осіб та було поранено понад п’ятдесят п’ять мільйонів осіб. Також вражають жертви Карпатської операції кінця 1914 – середини 1915 років. Ворогуючі сторони втратили у ході запеклих боїв за Карпати понад півтора мільйони вбитими та пораненими. Пам’ятник-піраміда був споруджений в Ужгороді у чехословацький період у новому житловому двоповерховому мікрорайоні – на щойно облаштованій площі, що була продовженням вулиці «Dr. Marxe». Нині – це площа Едмунда Еґана, а у радянські часи – площа К. Маркса. Судячи по будматеріалах, пам’ятник поставили з того ж натурального каменю (білий вапняк), що й зовнішнє облицювання фундаменту монументального імпозантного шестиповерхового будинку Крайового управління в Ужгороді, т.зв. Білий дім (архітектор Франтішек Крупка). Будівля у стилі чеського конструктивізму була зведена в 1936 році й, ймовірно, що для пам’ятника крайовий уряд використав залишки закуплених будматеріалів, головне, цей природний та імпозантний облицювальний камінь. Урочистого відкриття обеліска жертвам Першої світової війни так і не відбулося. Наведені факти дозволяють стрверджувати, що відкриття було заплановане на 11 листопада 1938 року – до 20-ї річниці закінчення Першої світової війни. 11 листопада у Європі вважається Днем закінчення тієї війни; у різних державах його іменують Днем перемир’я, Днем ветеранів, але найчастіше – Днем пам’яті. І саме об 11 годині 11 числа 11 місяця люди віддавали шану загиблим у війні одною хвилиною мовчання. Але вже 30 вересня 1938 року в Європі вибухнула політична криза, пов’язана з прагненням Німеччини розчленувати територію Чехословаччини. Згідно Віденського арбітражу, з 2 листопада низинні території Підкарпатської Русі з містами Ужгород та Мукачево, відійшли до Угорщини, тому чехословацьке адміністративне управління з Ужгорода у лічені дні було переведено до маленького містечка Хуст. Природно, що в тих політичних умовах розчленування Чехословаччини місцевій владі на Підкарпатті було не до пам’ятників! Безіменний ужгородський чотиригранний обеліск, а фактично пам’ятник жертвам Першої світової війни вцілів у роки Другої світової війни. Уже в радянський час нова адміністрація злегка «удосконалила» його: на лицевій стороні пам’ятника вгорі було прикріплено округлої форми барельєф Карла Маркса. Сталося це у достатньо пізній період радянського панування – за часів генсека Брежнєва, хоча дехто з краєзнавців помилково припускає, що відбулося це ще у 1948 році та було приурочене до 130-річчя від дня народження Маркса. Помилковість цього припущення засвідчує туристичний довідник «Радянське Закарпаття», виданий у 1957 році, з якого довідуємося: «В Ужгороді на площі Карла Маркса стоїть проста піраміда з тесаного каменю – пам’ятник жертвам Першої світової війни». Ця коротенька згадка в довіднику для гостей Закарпаття – поки що єдине письмове підтвердження, яке свідчить про первісне призначення цього обеліска. Звертає на себе увагу й те, що площа у 1957 році носила ім’я К. Маркса, але меморіал на ній ужгородські краєзнавці все ще атрибутували як «пам’ятник жертвам Першої світової війни». Хоча у пам’яті сучасних ужгородців обеліск асоціюється виключно з пам’яттю про Маркса. Треба відзначити, що архітектурний ансамбль й нині зберігає свій первісний вигляд. Він облаштований у стилі конструктивізму, без зайвих нефункціональних архітектурних оздоб. Чіткість ліній пам’ятника – витягнутої вгору усіченої піраміди – підсилюється строгістю продовгуватих горизонтальних ліній символічно облаштованої огорожі, заввишки у сорок сантиметрів, яка огортає площу, обрамляючи її зелений трав’яний газон. Коли саме відбулось «перелицювання» пам’ятника, допоки невідомо. Не дали бажаного результату й наші спроби дослідити місцеву пресу. Шпальти місцевої преси у 1968 році, коли з великою помпою відзначалось 150-річчя з дня народження Маркса, не містять жодної згадки про відкриття пам’ятника. Також, як і очікувалося, преса Закарпатської області ні у 1948-му, ні у 1958-му також не містить жодних матеріалів, репортажів, стрічок з новинами, які хоча б опосередковано натякали на існування в Ужгороді пам’ятника Марксу. Єдиним документом, який проливає світло на «друге» життя цього загадкового монументу, є технічний паспорт під назвою «Пам’ятник К. Марксу», складений у 1976 році інспектором з охорони пам’ятників Закарпатського обласного управління культури. Він зберігається в архіві Закарпатського краєзнавчого музею в Ужгороді. В ньому зазначається, що прямокутний обеліск висотою 5,2 м встановлений на прямокутному постаменті, що повторює форму обеліска в основі; довжина сторони постамента – 1,53 м. Обеліск та постамент виконані з вапняка. На одній зі сторін обеліска (анфас), у його верхній частині знаходиться барельєф, діаметром 0,8 м, виконаний з міді професійним скульптором Іваном Гарапком. Також зазначається, що автор пам’ятника невідомий, монумент побудований у 1930-ті рр. та реконструйований у 1948 році (?) згідно рішення виконкому Ужгородської міської ради депутатів трудящих. Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів (№ 12 від 16 січня 1970 р.) монумент взятий під охорону державою як місцева пам’ятка. Виходячи з вищенаведеного, саме 1970-й рік треба вважати роком народження пам’ятника К. Марксу в Ужгороді. Таким він став, вірогідно, без офіційного урочистого відкриття, без промов прокомуністичних функціонерів обласного калібру, без традиційного для тієї епохи покладання вінків від обл- та міськадміністрацій тощо. З розпадом СРСР його знято з обліку пам’ятників, що знаходяться під охороною держави. Тепер він знов нічий! (Хоча мисливці за кольоровим крамом ще не встигли поцупити з нього мідний барельєф). Тож виникає справедливе запитання: чи не прийшов час нині (до 100-річчя від початку Першої світової війни!) відновити в Ужгороді пам’ятник жертвам тієї війни та нарешті його урочисто відкрити? Валерій Падяк, кандидат філологічних наук, викладач Пряшівського університету. Источник: http://goloskarpat.info/blog/40167.html#ixzz3D5KppJrs

Я здесь служил еще при СССР, 1985-1987 годы. 9-я МСР,3-й батальйон, ротный был капитан Сазонов командир полка полковник Фриев А.И.

Набережна відома своєю липовою алеєю, що простягається вздовж річки Уж. Треба приЇхати в червні-липні, щоб помилуватись і насолодитись красою.